• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Фахівці рекомендують

Спогади

( із досвіду роботи вихователя ЗДО «Сонечко» Поліщук Т. Т.)

Ось уже більше 40 років працюю вихователем дитячого садка. Були труднощі, турботи, але більше було радості, теплоти, любові у відносинах дорослої людини і маленьких людей – моїх вихованців.

Як пробудити посіяне зерно до життя? Йому потрібні тепло, світло і волога. А що потрібне душі дитини? Потрібна любов, душевне тепло і світло. Сьогодні хочу пригадати із власного педагогічного досвіду, як мені прийшлось на практиці проявляти оці високі почуття : любов і турботу.

Це було у далекі восьмидесяті роки. 1 вересня - День Знань. Святкова лінійка: виступ завідуючої ясел-садка, діти розповідають віршики, звучить музика, а в кінці вихователька ясельної групи веде своїх маленят до виховательки молодшої групи. І тут почалось: малюки не хочуть йти до іншої чужої їм «тьоті», одне дитя заплакало, а за ним почалось ревище, деякі діти побігли до мам, які прийшли на урочисту лінійку, розгублені очі моєї колеги із молодшої групи. Прикро вразила переможна посмішка виховательки ясельної групи: «Мене люблять більш за всіх!».

Мої вихованці тоді якраз перейшли у підготовчу до школи групу. І я вирішила, що зроблю все аби на наступний рік діти ясельної групи безболісно перейшли в мою молодшу групу. Я хотіла зробити цей перехід органічним і поступовим. В голові визрів план, як познайомитись ближче із малюками, як зробити їх спілкування зі мною, з моїми старшими вихованцями радісним для цих дворічок.

Спочатку ми з дітьми спостерігали за іграми маляток на майданчику. Потім всі грали спільні малорухливі хороводи. Взимку наші старші діти катали малят на санчатах. Коли маленьких не було на майданчику, мої молодці могли із піску вибудувати для них ціле місто, або зліпити сніговика чи снігових звірят. У групі ввели чергування по допомозі малятам у роздяганні після прогулянки. Діти по двоє йшли із дворічками, скидали спочатку курточки та шапки самі, а потім допомагали роздягатись малюкам.

Тоді кожен вихователь підготовчої до школи групи обирав, який гурток він буде проводити із дітьми. Я вибрала драматичний: ляльковий театр, драматизація казок, віршів і просто сценки: «гарячий чай», «радісна зустріч»… І найкращими глядачами були наші маленькі друзі із ясел. Вони приходили до нас у групу у вечірні години, або наша «трупа» відправлялась на «гастролі» до маляток. Добре, що дітям не приходилось довго репетирувати, бо я завжди могла підказати або схвалювала їх імпровізацію. А головне, що малята ніколи не помічали якихось помилок, а лише дружно плескали в долоньки.

На той час для малювання не було ніяких готових шаблонів подібних до нинішніх альбомів автора Панасюк І. С. Вихователі ясельних груп давали малюкам білі аркуші для малювання дощу, листопаду тощо. І тут знову на допомогу прийшли мої дошкільники. Вони малювали олівцями осінній ліс. Пастельні м’які кольори зверху покривались малюванням фарбами малят: дощові краплини. Настрій цих сумісних малюнків в чомусь нагадував фантастику імпресіоністів, можливо, дощ на картинах Леоніда Єфремова. Такі спільні малюнки стали для нас системою : «Дощ у місті», «Листопад», «Сліди звірів на снігу у лісі», «Снігопад», «Кульбабки у траві». У групі мої вихованці розглядали малюнки маленят, описували їх. Наприклад, мені сподобалось, як діти підбирали синоніми до слова «снігопад», аналізуючи малюнки. На одних малюнках це була поземка, на інших віхола, хуртовина, метелиця, пороша. Спочатку у мене були побоювання, що старші діти будуть сердитись, що малюки «зіпсували» їх малюнки. Але перемогло бажання бути старшими, проявляти добрі наміри і вчинки.

До мене звертались батьки, в сім’ях яких були менші братики чи сестрички моїх вихованців: «Ой, наш син став таким самостійним, грається із молодшою сестричкою, допомагає їй одягнутись». А інші сміялись: «Наша доця розповіла, що сьогодні ходила в гості до своїх дітей, співала їм пісні». Ми її запитуємо: «Які це в тебе свої діти?» А вона нам: «Та наші, рідні, ясельні».

На випускному святі саме «наші» малюки вітали своїх старших друзів із переходом в школу. Прощались із друзями, на яких завжди дивились із повагою.

Літня відпустка у мене була на початку літа, а другу половину літа я попросилась працювати у свою ясельну групу. Кожен день придумувала якийсь сюрпризний момент, просила в інших групах механічні іграшки щоб звеселити малят. Ходила на город ( у мене була ділянка 4 сотки) , руки працювали, а в голові зріли плани, як придумати ще щось цікаве, незвичне.

І ось знову 1 вересня. Той самий сценарій до Дня Знань, а я стою і лише дивлюсь на своїх маленьких. Вони теж мене побачили і дивляться. Хто із відкритою посмішкою, а хто засоромлено непомітно гляне: «Чому ти не підходиш до нас?».

А тепер маленький відступ Чи читали ви книги Мирзакаріма Норбекова? Його можна назвати спеціалістом по мистецтву перемагати. Головний його талант – це знання природи людини і вміння Любити. Так от Норбеков стверджує, що якщо у вас труднощі в певній діяльності (в навчанні, в праці у відносинах), пригадайте якісь події, де ви були в подібній ситуації переможцем. Пригадайте, сповніться енергією, радістю перемоги.

Коли я стикаюсь із труднощами у своїй професії педагога, я згадую той далекий День Знань. Оту мить , коли вихователька ясельної групи підводить до мене малят, вони радісно дивляться на мене, і під оплески ми йдемо у групу.

Кiлькiсть переглядiв: 677

Коментарi